Святкування 50-річчя возз’єднання Барської обителі з Православієм, про що розповідалося у минулому номері, припало на період найбільшого розквіту монастиря. У передреволюційний час, у 1908 році, черниці збудували величну триярусну дзвіницю, яка збереглась і понині. Тут подвизалось близько 150-160 монахинь. Серед насельниць були представлені усі соціальні прошарки тодішнього суспільства.
Проте з початком революційних подій та встановленням радянської влади, місцеві органи самоуправління одразу ж зайнялись питанням ліквідації обителі. Намісницею монастиря у той час була Софія Никанорівна Рачинська. Ігуменя народилася у 1860 році в селі Талиця Костромської області. Іще немовлям, у дворічному віці, залишилась сиротою і була взята на виховання до монастиря. У час сум’яття і гонінь монахинь підтримував єпископ Могилів-Подільський Лоллій (Юрьєвський). З його благословення ігуменя Софія у 1921 році склала акафіст Барській іконі Божої Матері. Наступного року владика Лоллій рукопоклав для монастиря ієромонаха Платона (в миру Петра Васильовича Коду).
Згідно з документальними джерелами, Барський монастир припинив своє існування у 1921-1923 роках. Проте точна дата закриття монастиря невідома. Відомо тільки те, що приміщення у 1920 році вщент згоріло, залишились лише стіни. Після ремонту та часткової реконструкції тут розмістились райрада, районний будинок культури, бібліотека на інші установи.
Ігуменя Софія разом із 14 сестрами вирішила зупинитись у монастирських приміщеннях с. Кривохиженці. Починаючи з 1918 року, тут жив і молився ієромонах Ксенофонт (Горбатюк). Щоправда, вже у 1922 році місцева влада закрила монастир, перетворивши храм на будинок-читальню. Після цього черниці переправились до с. Галайківців. Там сестри жили у печерах і творили спільну молитву. За переказами старожилів, одного разу ігуменя Софія прийшла до селян попросити молока, на що їй відповіли: «Матушко, сьогодні ж п’ятниця!» А вона у відповідь: «Ми вже три дні нічого не куштували, вже засуботилось».
Духовним наставником сестер тут був ієромонах Агафодор (Шумлянський). Іще у 1945 році монашки на чолі з ігуменею Софією просили місцеву владу зареєструвати Галайківський монастир як Спасо-Преображенський та дозволити добудувати корпус і храм. Також матушка-ігуменя у віршованій формі написала біографію отця Агафодора.
Також відомо, що 23 грудня 1931 року на прохання священика Барського храму Михайла Мазура ігуменя Софія написала акафіст двом чудотворним іконам – Браїлово-Ченстоховській та Браїлово-Почаївській для жіночого Свято-Троїцького Браїлівського монастиря. 17 вересня 1932 року у квартирі отця Михаїла та в присутності ігумені Софії цей акафіст був відслужений.
Окрім цього, матушка є автором близько десятка акафістів та служби преподобній Олімпіаді. Життєвий шлях її закінчився у Галайківцях. На теперішньому монастирському кладовищі разом із нею знайшли спочинок і сестри заснованої на цих пагорбах обителі.
З початком Великої Вітчизняної війни, а саме в серпні 1941 року, Барський Покровський жіночий монастир відновив своє існування. Сюди повернулись монахині, котрі після закриття обителі розійшлись різними шляхами: хто у Браїлівський монастир, хто по домівках, а хто і по інших селах.
Ігуменею монастиря на цей час стала монахиня Клавдія (в миру Ксенія Олексіївна Горбешко). Народилася вона 1888 року в Мурованих Курилівцях Вінницької області. Навчалась у народній школі. У 1900 році вступила до монастиря, але з 1910 по 1923 рік перебувала у м. Харбін (Китай), де закінчила чотири класи гімназії і працювала при лікарні. У 1933 році в с. Сеферовка від ігумена Смарагда прийняла чернечий постриг і несла криласний послух. 4 грудня 1948 року рішенням Святішого Патріарха Олексія (Симанського) була удостоєна сану ігумені. 27 вересня 1950 року Патріархом Олексієм нагороджена наперсним хрестом.
Впродовж окупаційного періоду монастир поповнився п’ятьма послушницями. За короткий термін сестри встигли відремонтувати 15 келій, відновити богослужіння у Покровському соборі та Миколаївській церкві.
Ігуменя відрізнялась суворістю характеру, а подекуди грубістю, як стосовно монахинь, так і священиків, тому керувала вона обителлю по 1944 рік, після чого була відсторонена від своїх обов’язків.
На місце ігумені було обрано монахиню Мелетину (в миру Марію Іванівну Стеблінову), 1870 року народження, яка походила з міста Береслав Херсонської області. У 1892 році вона поступила в монастир.
Після війни радянська влада усіляко старалась виселити черниць із монастиря. Міська рада Бара постійно приймала постанови, щоб передати приміщення обителі під різноманітні установи. У листах до тодішнього уповноваженого ради у справах Руської Православної Церкви Г.Г. Карпова ігуменя Мелетина писала: «Прошу Вашого дозволу дожити нам наш вік монахиням-старушкам у нашому історичному монастирі, які прожили в ньому близько 62-х років… Очевидно, декому сподобались відремонтовані нами келії, інакше не можна пояснити ту обставину, що нам пропонують звільнити наш монастир і перейти в інше місто Браїлів, в якому нема належних приміщень для житла».
На жаль, стан здоров’я ігумені Мелетини погіршився, і, починаючи з 1947 року, намісницею монастиря знову стала ігуменя Клавдія.
Ієрей Назарій ДАВИДОВСЬКИЙ
Газета «Православна Вінниччина», №11 (39), листопад 2016 р.
Фото: Ігуменя Софія (Рачинська) з сестрами Барського монастиря, 1920-і роки
Джерело: orthodox.vinnica.ua
