Яскрава, впевнена у собі дівчина, яка прагне постійно бути в тонусі – саме такою знають Олю Бурченко рідні та знайомі. Вона полюбляє їздити по місту на велосипеді і не уявляє свого життя без кави. Барчанка гордо носить титул «Майстра спорту України з паверліфтингу» і уже пробує себе у ролі фітнес-тренера. А як їй це вдається – часопис «Барчани» вирішив поцікавитися.
Якими були твої перші кроки у спорті?
Уперше я прийшла до зали у вісімнадцятирічному віці. Спочатку була невеличка спортивна зала з кількома тренажерами та штангою. Наш коледжо- вий викладач Юрій Лущинський, який запримітив мій спортивний потенціал, весь час казав: «Олю, в тебе вагон здоров’я, давай займайся». Хоча потім, коли я почала серйозніо тренуватися, він уже як справжнісінький батько нарікав зі словами: «Навіщо це тобі? Дитино, покалічиш себе. Покинь!». Ось в таких умовах я починала займатись. Потім відвідувала тренажерну залу «Стара фортеця». Згодом, за власним бажанням, перейшла у спортивний клуб «Ферум». Звідти ми їздили до Вінниці, де тренувалися з Іваном Чупринком – десятикратним чемпіоном світу, рекордсменом із жиму лежачи та паверліфтингу. Після таких насичених занять почалося «веселе життя»: ніяких прогулянок чи подорожей – тільки тренування. На даний час я відпочиваю. Звичайно, тренування продовжую, але у змаганнях участі поки не беру.
Чому саме паверліфтинг?
Як на мене, у спорті я була від народження. У дитячі роки просто обожнювала поганяти з хлопцями у футбол, а ще ніколи не пропускала уроки фізкультури у школі. А чому паверліфтинг? Тому що загалом – це вид спорту, яким можна почати займатись у будь-якому віці. Спробувавши себе у ньому, я зрозуміла, що в мене виходить досить непогано. Мені сподобалося, втягнулася і було бажання ходити на тренування. Відтак продовжила займатися у тому ж дусі.
Скільки часу ти проводиш у спортзалі?
Чи є у тебе тренери?
Моїм тренером є Іван Чупринко – надзвичайно міцна і талановита у спортивному вихованні людина. А з тренуваннями все чітко: я займаюся 5 днів на тиждень по кілька годин. Відомо, що ти закінчила БГПК за спеціальністю «початкова освіта».
Чому навчання обрала саме там? І чи продовжуєш навчатись за обраним фахом?
Пішла навчатися саме у наш коледж, бо не хотілося прощатися із сімейним затишком. А після здобуття «бакалавра» усвідомила, що хочу поєднати своє життя зі спортом та фізичним вихованням. Саме тому закінчила навчання у ВДПУ ім. М. Коцюбинського за фахом вчителя фізичної культури і фізичного реабілітолога.більшого, кращого. Взагалі спорт – це така річ, у якій ти постійно тягнешся до чогось більшого: ти підняла сьогодні велику вагу, а наступного разу хочеш ще більшу. Спортивні заняття затягують, як наркотик.
Як вважаєш, у чому секрет твоїх перемог?
У першу чергу це все дякуючи Роману Лотоцькому і Владу Герасімову, які кричали: «Все, готуємось! Їдемо на змагання!», а також хочеться відзначити Івана Чупринка. Без тренера такого рівня сама б я не досягла значних результатів. Плюс підтримка батьків, якої до цього не було. Спочатку рідні були проти: дівчина і якесь «хлопчакувате» захоплення. Тривалий час вони не сприймали того, але потім стали моїми прихильниками!
Чи були у тебе за травми та невдачі?
Слава Богу, травм не було! А от невдачі – так, бували. Наприклад, на юніорських змаганнях мене спіткала «баранка» (на спортивному слензі – це нульова оцінка). Але згодом я реабілітувалася і досягла звання майстра спорту і зараз маю нагоду відпочивати, на- лаштовуючи себе на подальшу працю! Маєш спортивний та елегантний вигляд!
Як часто на тебе звертають увагу юнаки? Чи не лякає потенційних кавалерів твоя спортивна статура?
Часто про це думаю. Неодноразово мене запитували чи я чимось таким «сильним» займаюся. Чи то так звикла до себе, чи то здається, але я бачу себе як звичайну, пересічну людину. Зазвичай хлопці питають скільки я жму від грудей, а потім, дізнавшись, засмучено кажуть: «Ого! А я жму менше…» і на цьому спілкування закінчується! Звичайно, багато хто із представників сильної статі звертає на мене увагу, бо чимало дівчат зараз не тільки ведуть нездоровий спосіб життя, але й більше того – цього навіть не приховують. Чоловіки хочуть бачити поруч здорових та красивих жінок, які в майбутньому будуть чудовими дружинами та матерями. Від себе скажу, що зараз я про серйозні стосунки не думаю. Потрібно досягнути омріяної мети і аж тоді планувати сімейне життя. При бажанні час для відносин можна знайти, але от сил не вистачає. Після чергових тренувань думається: «Які там хлопці? Ось тарілочка, ось подушечка». Буває ловлю на собі жіночі заздрісні погляди. Та й чоловічі теж, бо інколий прямо кажуть: «Ой, в неї «рама» більша, ніж в мене!».
Чи маєш якісь обмеження у веденні здорового способу життя?
Іноді спортсмен себе обмежує перед змаганнями у їжі, хоча ліфтери зазвичай обмежень не мають. Тренер каже: «Давай їж!», а я у відповідь: «Як добре, тренер дозволив!» (Посміхається). Однак у харчуванні я себе стримую. Не їм усе підряд, а шкідливого не вживаю взагалі. Здорове харчування 5 разів на день – ось мій спосіб життя!
Щоб ти хотіла змінити у своєму житті?
Хочу почати поглиблено вивчати англійську мову, бо раніше, чесно кажучи, в мене не було на це часу і коштів. Паверліфтинг – насправді дорогий вид спорту. Звичайно, спортивні меценати були, але навіть їхня допомога не повністю покривала витрати на спортивну форму та спеціальне харчування. Загалом, я налаштована позитивно. і надіюсь на подальші спортивні досягнення.
Спілкувалась Леся БЕРНАЦЬКА
Джерело: bar-city.com.ua
