У наш нелегкий час доволі мало людей, які могли б похвалитись тим, що вони не бояться відповідальності. Тим не менш, нам вдалось знайти і поспілкуватися із такою людиною, яка працює подібно до вічного двигуна, щодо її діяльності, людей, які їй допомагають у цій нелегкій справі, а також про те звідки вона черпає сили та снагу до тієї чи іншої роботи. Цією людиною є багаторічна очільниця міського реабілітаційного центру «Еверест», депутат Барської міської ради восьмого скликання, а також просто любляча мати Марущак Тетяна Леонідівна.
— Чи важко бути жінкою- керівником? — Загалом, бути керівником – надзвичайно відповідальна і складна робота. Очільник має прислухатися до людей, допомагати їм та йти назустріч. Люди звертаються зі своїми проблемами і запитаннями, а завдання керівника – знайти шляхи їх вирішення. Тому робота на керівних посадах нелегка. Для мене головне – бути хорошим керівником, якого не бояться, а поважають. Я намагаюся почути усіх своїх працівників і бути лояльною, але не спускаю все з рук, інакше працівники будуть повторювати одні й ті ж самі помилки. Пам’ятайте, що менеджер має нагадувати лебедя, який пливе по дзеркально чистій воді: зовні спокій і впевненість, а під водою лапки, які активно працюють.
— Скільки років очолюєте Центр “Еверест”? — 9 років та 7 місяців. Незабаром будемо святкувати ювілей – десятиріччя заснування комунального закладу для дітей та молоді з функціональними обмеженнями «Еверест».
— Окрім того, що ви очолюєте Центр, Ви також є депутатом цієї каденції. Як вдається поєднувати такі різні іпостасі? — Людина – така багатогранна істота, що обмежувати себе тільки педагогікою чи психологією, як на мене, неправильно. Завжди, якщо ти обмежуєш себе в чомусь, там і виникнуть проблеми, навіть, як показує психосоматика, можуть виникати і хвороби. Особистість повинна розвивати в собі все, що в неї є. Як на мене, мабуть, непоєднуване завжди легко поєднувати. Для мене робота – це та сфера реалізації, без якої не можна просто жити. На жаль, ми живемо в епоху психологічних та психічних навантажень, що збільшуються кожного дня, тому я дуже рада, що на своєму виборчому окрузі я можу кваліфіковано спілкуватися із мешканцями і професійно на рівні своїх освіт – відповідно, надавати будь- яку методичну психологічну допомогу. При першій зустрічі із своїм виборцем, я застосовую свої знання із психології і тільки після встановлення потрібного контакту ми розглядаємо проблему, з якою звертається мій виборець.
— Хто є ідейним натхненником створення Центру? — Натхненником створення Центру була і є моя покійна важкохвора донечка Олечка, якій прогнозували не більше двох тижнів життя і, на жаль, мені судилося через довгі роки боротьби із важкою хворобою пережити складний процес втрати найдорожчого – своєї кровинки, своєї двадцятидвохрічної доньки. Окрім особливої натхненниці (яка жодного дня, внаслідок свого захворювання, не була клієнтом Центру «Еверест») було і є багато друзів, які допомагали своїми порада- ми і баченнями щодо створення закладу. А ще велику роль зіграла віра у вартість і цінність життя кожної дитини, бо якою б не була її неповносправність, вона має невід’ємне право бути любленою і шанованою як особистість і потребує любові у відповідь.
— Скільки спеціалістів працює наразі у центрі? — На сьогоднішній день у Центрі працює шість штатних одиниць. Важливо відмітити, що ми застосовуємо сімейно- центрований підхід – розвиваємо дружні рівноправні партнерські стосунки між батьками та фахівцями. А такі стосунки не формуються одномоментно. Вони формуються з часом, як із часом будуються довіра, розуміння один одного, партнерство.
— Ви – жінка з активною життєвою позицією, чи залишається у Вас час на особисті захоплення? Відомо, що робота з людьми, а тим паче на керівних посадах виснажує, а Ви впродовж тривалого часу очолюєте Центр. Де черпаєте сили та натхнення? — Кажуть, що людина зупиняється в своєму розвитку, коли перестає навчатись. Завжди знаходжу час для навчання, для роботи над собою і радію, що мені це вдається. Коли в моєму житті з’явилась психологія, я зрозуміла, що для мене – це більше ніж професія, це стан моєї душі, це одна з граней його змісту! Дуже цікаво пізнавати щось нове, розвиватись, допомагати іншим долати труднощі та знаходити щось нове! Для мене те, чим займаюсь – це рух вперед та розвиток! Люблю читати, але зараз часу трішечки менше на захоплення, читати ті жанри, які подобаються, бо дуже багато часу йде на професійну літературу, на підготовку до корекційних занять, статей та виконання завдань діяльності Центру. Мені подобається займатися багатьма видами арттерапії. Дуже люблю слухати музику. Надаю перевагу активним видам відпочинку, готую смаколики для родини, облаштовую власний побут, люблю подорожувати, вирощую квіти та городину. До речі, квітникарство мені дуже допомагає, я з ним пов’язую народження ідей нових проектів, які я потім втілюю в життя Центру «Еверест». Дуже допомагає спілкування з моїм сином, який пішов у 8-й клас, і 75 –річною матір’ю, яка, певно, і заклала у мене любов. Я впевнена, що потрібно знаходити в собі сили й можливості й черпати натхнення у тому, що існує біля тебе. Якщо натхнення не прийшло, то піднімися й знайди його.
— З вашої сторінки на фейсбук зрозуміло, що меценати, благодійники і представники влади постійно навідуються у Центр. Кого Ви хотіли б відмітити? — Подвійно радісно від того, що не перевелися люди з гарним відкритим серцем, які безкорисливо творять добро і якби не вони,то чи існував би Центр «Еверест»? Допомагали по-різному: хто доброю порадою, хто моральною підтримкою, рекомендаціями, матеріальною та фінансовою допомогою, своєю толерантністю, увагою та ласкою. Їхні імена ми пам’ятаємо і завжди із вдячністю називаємо: Олександр Козак, Тетяна Шароградська, Микола Табак, Олександр Дзюбенко, Леонід Вайсфельд, Артур Цицюрський, Сергій Маковецький, Ігор Довбиус, Микола Журавель, Анатолій Колос, Ян Слєповронський, Вікторія Каліцінська, Ірина Побережна, Микола Савчук, Людмила Кузнєцова, Петро Савчук, Неля Мельник, Олена Лєщнеко, Людмила Мірчук, Василь Хоменко, Борис Мацюк, Сергій Бондар, Сергій Бородкін, Володимир Годованюк, Володимир Сабайдаш, Ельмар Шнайдер і багато інших.
— Наскільки я знаю, Вам часто допомагають студенти БГПК ім. М. Грушевського. Як справляються студенти? — Так, разом з нами долають вершини духовного «Евересту» учні ЗОШ І-ІІІ ступенів №4 та студенти БГПК ім. М. Грушевського. Кожний волонтерський загін приходить раз на тиждень. Волонтери нам допомагають в організації цікавих занять і різних свят. Жодне свято у Центрі не проходить без участі та допомоги волонтерів. Разом із друзями свято проходить цікаво, час спливає непомітно, дітей переповнюють почуття радості, гордості, вони відчувають себе потрібними. Найголовніше, що ми отримуємо від волонтерів – найкращий метод реабілітації – спілкування.
Можливо, нам також варто припинити боятися брати на себе відповідальність за ті чи інші вчинки, і тоді життя нас та людей навколо стане хоч на крапельку яснішим і кращим!?
Редакція газети «Барчани» бажає Тетяні Леонідівні нескінченної життєвої енергії та допомоги Божої у її нелегкій справі. Нехай Ваше палке серце ще довго горить та зігріває тих, хто справді цього потребує.
Спілкувався Максим КРАВЧУК
Фото зі сторінки Тетяни МАРУЩАК у мережі facebook
Джерело: bar-city.com.ua
