Історія Барського Собору Успіння Пресвятої Богородиці

Барський Успенський Кафедральний Собор є окрасою та однією з найдавніших архітектурних пам’яток міста Бар перші згадки про Успенський Храм датуються 1719 роком.

Храм Успіння Пресвятої Богородиці м. Бар

Будівництво храму розпочалось у 1755 році було закладено камінь на місті Троїцької церкви, тому новозбудована церква була присвячена Пресвятій Трійці та Успіню Божої Матері. Її будівництво завершилось у 1757 р. У візитаційних актах 1771 та 1783 рр. зазначається, що церква всередині мала, крім головного вівтаря було ще два бокових, на яких знаходилися особливі «антимінси». На головному вівтарі була встановлена ікона Спасителя, перенесена туди з дому тодішнього настоятеля церкви Василія Матковського (тому що на іконі показувався кривавий піт).

У церкві було багато срібних речей, а також 4 мортирки, що, ймовірно, слугували для стрільби в святкові дні. Територія церкви на 1771 рік не була огороджена парканом, біля храму стояла дзвіниця, облаштована під навісом на стовпах, а на церковному дворі було два будиночки.

У 1795-1809 настоятелем став Іоан (Іван) Синицький, одночасно тут були священики Федір Батулинський (1800-1802) та Стефан Батулинський (1804-1820). Згодом їх місце зайняли: Павло Батулинський (1838-1844), який невдовзі став ключарем і кафедральним протоєреєм в Кам’янці, Василій Кузьминський, Симеон Карчевський (1849-1861), що разом з тим був наглядачем Барського духовного училища.

Через деякий час їх справу продовжили Григорій Янковський (1861-1881), Іван Корчинський (1881-1892) та Павло Савлучинсь­кий (1892) – кандидат богослов’я, до цього викладав у Туль­чинському духовному училищі, згодом у Кам’янці став членом Консисторії (похований був на території Успенської церкви), а з 1892 р. священиком був Афанасій Дверницький [31, с. 1151].

Уже в ХІХ ст. будівля Успенської церкви зазнала змін. У 1838 році церква була закрита, тому що в куполі помітили значну тріщину. Ремонт проводився до 1851 р., після чого в церкві знову почали проводити богослужіння. Саме в цей час припинила своє існування й Преображенська церква, що знаходилася в Чемерисах (передмістя Бара), тому бого-служіння для прихожан обох церков проводилося в тимчасово облаштованій церкві в костельному будинку недавно закритого францисканського кляштору, на місці якого згодом збудували церкву на честь Преображення.

На початок ХХ ст. споруда Успенської церкви залишалася однією з найкращих будівель міста. За планом вона була хрестоподібною з одним куполом по-середині та досить простора. На той час у церкві стояв іконостас, облаштований ще з першої половини ХІХ ст. А з колишнього іконостасу в церкві у вівтарі збереглися дві ікони – «Введення в храм» і «Преображення». До сьогодні в церкві знаходяться дві старовинні ікони – «Святителя Миколая» та «Божої Матері».

Ікона Святителя Миколая, за переказами, була перене­сена сюди з ліквідованої в ХVIIІ ст. Барської Миколаївської церкви, до якої була передана в ХVI ст. колишньою власни­цею міста Боною, яка привезла цю ікону зі свого рідного іта­лійського міста Барі, де зберігаються мощі святителя Миколая Мирлікійського Чудотворця. На іконі була срібна риза, пожертвувана в 1888 році київським купцем Хряповим. На ризі був напис: «О здравии раба Божьего Николая и супруги его со чады».

Інша святиня Успенської церкви – ікона Божої Матері – знаходилася на підвищенні у вівтарі. Очевидно, вона була спочатку окрасою Миколаївської, згодом Троїцької, а пізніше Успенської церкви. Цю ікону вшановували як чудотворну. Зображення Богородиці погрудне, на лівій руці в неї сидить Богонемовля, що своєю піднятою правою рукою підтримує підборіддя Божої Матері, а лівою тримає розкриту книгу, на якій напис: «Братіе мои и сестры сіи суть: блажены слышащие слово Божие и хранящие». Права рука Божої Матері піднята і ніби вказує на Сина Божого. Ікона покрита кованою срібною ризою, облаштованою у ХVIIІ ст.

Відомості про цю ікону та її чудеса були записані в книгу засновником і настоятелем церкви Тимофієм Матковським. Прикладом чудотворності ікони Божої Матері було зцілення від смертельної хвороби настоятеля церкви Матковського та зцілення кількох робітників церкви, що працювали на будів­ництві храму, а також факти, що двічі (1737, 1760 рр.) церква могла згоріти, але була врятована [31, с. 1154].

В радянський період історії України, коли уряд знищував будь-які форми релігійного життя, в Барі було закрито пра­вославний монастир.

Та Свято-Успенському православному храму вдалося зберегтися, а в 1975 р. було проведено його ка­пітальну реставрацію. Він до цього часу залишається окрасою міста.