Іоанно-Богословську парафію села Гармаки можна назвати зразковою: міцна церковна громада, недільна школа, хор. Старовинна церква у прекрасному стані, налагоджено взаємодію зі школою. І за всім цим – невтомна праця настоятеля храму протоієрея Олега Лаврентюка. «Приклад отця Олега підтверджує – усе можливо, якщо захотіти», – кажуть на селі. У рік 50-ліття священика й напередодні дня тезоіменитства публікуємо кілька відгуків про пастиря.
Юрій Павлович Гирчук, директор школи: – У школі в Гармаках я працюю більше шістнадцяти років, з них шість – директором. І вдячний Богові, що виникла можливість ввести уроки християнської етики, що в нас з’явився отець Олег. Зараз нам усім не вистачає духовності, і разом із батюшкою ми цю духовність впроваджуємо.
Дуже приємно, що частина молодих вчителів поступово приходить до храму. Радий, що священик знайшов спільну мову з дітьми і вчить їх правильно поводитися в церкві.
Був період, коли Церква була відділена від школи – юридично вона і зараз відділена, проте ми на це зважаємо. В усіх великих заходах, що стосуються Церкви, школа, діти беруть участь. І величезна заслуга в цьому отця Олега.
Не завжди все вдається, але ми йдемо однією дорогою. Отець Олег допомагає нам у школі Божим словом, ми, по мірі можливості, допомагаємо отцю Олегу в храмі. І думаю, що надалі буде ще більша співпраця.
Галина Дем’янівна, регент: – Усі важливі питання на парафії вирішуються тільки за допомогою й порадою батюшки Олега. Він відкритий, призиває всіх до Бога. Хоче, щоби люди любили один одного, поважали і не ображали. Це найголовніше.
Ось я стою на службі, і скільки на проповіді отець Олег говорить, завжди думаю, що це стосується саме мене. І, мабуть, усі, хто вірить у Бога, так думають.
Хор у нас діє давно, а я у хорі – відколи батюшка тут, матушка мене взяла. Спочатку не вміла читати, співала так-сяк, неправильно наголоси ставила. Але треба – то треба. Атмосфера в нас дружня, хороша завдяки матушці – вона керує хором. Як її немає, я заміщую. Люди такі підібралися, що з ними легко. Читають у нас мало, а от співати…
Добре, що отець Олег на молодь звертає увагу. На жаль, діти у храмі – поки мами несуть до причастя. Ось онук мій, далеко не треба йти, коли невістка народила другого, всі поклони клав, так що жінки казали: «Нам його жалко». А зараз його заведи! То що ж, себе виню, що не зуміла цю навичку прищепити.
Ми повинні вірити в Бога і дітей настроювати, щоби гріха боялися, щоб не було такої розпусти на світі.
Ганна Дем’янівна, парафіянка: – Я була католицької віри. А як батюшка прийшов сюди, приєдналася до православія. І не жалію, бо тут багато чого навчилася. Батюшка в нас тринадцять років. Він навчив нас любити, поважати один одного, прощати, трудитися.
Раніше біля храму такого не було, а зараз порядки кругом, ремонт і зверху, і в храмі – це все заслуга нашого батюшки. І плитка, й опалення, і на подвір’ї усі ці троянди, алейки.
Я поважаю його труд, адже важко вести паству, навчати людей.
Він навчив нас сповідатися. Раніше – раз на рік, а, може, і не кожного року йшли до сповіді. А зараз сповідаємося вже частіше. Чотири рази на рік, коли пости – обов’язково.
Постити теж нас навчив, ми раніше не постили. Навчив ходити до причастя. У Великий піст ми сповідаємося часто, буває, щонеділі.
Кожної суботи, перед кожним святом служиться в нас вечірня, ранішні молитви. Я буваю в інших храмах – там зранку прийшли, Часи прочитали, і Літургія. Все. Ні акафіста, ні молебню – нічого. А в нас у неділю і на свята – акафіст, а на всенощній – вечірня, утреня, канони, і закінчуємо Першим часом. Ранком – ранішні молитви, полунощниця, канон, Часи і Літургія. Панахиди весь час служаться.
Валерій: – Познайомилися з батюшкою два роки тому. Сам я з Бара, сюди приїжджаю раз на місяць або на великі свята, на Іоанна Богослова, Пантелеімона. Але частіше приїжджаю до батюшки сім’єю ввечері, після роботи, мій хлопчик грається з їхньою донечкою. Поп’ємо чаю, поспілкуємося. Я можу спокійно поставити запитання, почути відповіді, настанови і духовно вирости. Бо я недавно став ходити до храму і завдяки отцю Олегу трошки в чомусь піднявся, дещо зрозумів.
Батюшка Олег – криголам. Кожного року хоче щось будувати, у нього багато планів.
Якби село жило духовно, а ми всі цього хочемо, то тут, безумовно, було б гарне місце для відпочинку – і для духовного, у першу чергу, і для спортивного, творчого.
Валентина, парафіянка: – Батюшка Олег хоче всіх нас здружити – всіх нас любить, поважає. Він хоче, щоби була злагода і мир між парафіянами. Коли не звернешся, у будь-який час, він завжди поговорить. Коли були молодшими, не мали часу ходити в храм, ходили на роботу. А в кожній сім’ї є якась біда. А як біда, то куди? До храму.
Я, наприклад, у Вінниці лежала в онколікарні, мені робили операцію. І в храмі святого Луки зустріла батюшку Олега. Він запитав: «Чого Ви тут?» – «Лежу в лікарні». «А що, нашого храму немає?» – «Батюшко, я Вас боюсь». «Чого це?» – «Ви строгий».
А коли з ним поспілкувалася, то зрозуміла, скільки в ньому добра. Він розтолкує, ніколи ніяких секретів, які ми розказуємо, нікому не передасть. Він хоче усім допомогти. Дуже радіє, коли приходимо до храму. Як я прийшла, така грішна, який він був задоволений! Я стояла – нічого не знала. А він показав, розказав. І матушка теж. Така гарна сім’я – такі прості, такі добрі.
А чого батюшку бояться? Бо він що думає, бачить, який у людини недолік, каже прямо в очі. Він хоче, щоби ми зрозуміли це, і тут ображатися нема чого. Навпаки, треба прислухатися до таких слів і робити добрі справи.
Він настоятель, наш батюшка, а ще й добрий хазяїн. Кругом і в храмі чистота, все до ладу. Як що треба – не тільки каже, що зробити, а працює разом із нами.
Я поважаю цю сім’ю, поважаю нашого батюшку. І дай Бог здоров’я йому і його родині!
Занотував протоієрей Володимир ПУЧКОВ
Газета «Православна Вінниччина», №9 (49), вересень 2017 р.
