Розмотується під колесами автобуса стрічка шосе, в сонячному промінні змінюються величні краєвиди Поділля та Волині. А у салоні лунають вранішні молитвослів’я, прославляючи Господа за Його щедроти та милосердя, явлені усім заступництвом Пресвятої Богородиці, що всиновила рід людський при Хресті Сина Свого та обрала Святу Русь Своїм третім уділом. І благословила землю нашу багатьма чудотворними іконами, до яких із сльозами горя і радості, у благоговійній молитві припадають всі, хто потребує Її молитовного заступництва та Материнського покрову. До Почаївської ікони Божої Матері, до молитв преподобних Іова та Амфілохія Почаївських спішимо і ми – тридцять паломників під духовною опікою протоієрея Віктора Терлецького.
Перебування у Онишковецькому монастирі на честь святої праведної Анни із чудотворним джерелом, підйом на Божу гору з її печеркою Богородиці, затишними церковцями, молитва у Кременецькому жіночому монастирі – ніби сходинки до зустрічі з величною святинею, на яких нас підтримують і щира посмішка почаївського ієромонаха, який несе священицький послух біля каплиці з джерелом, і прийняття елеопомазання, і поклоніння Животворящому Хресту, і велич сосон, що спрямуванням своїх вершин нагадують людям про мету життя на землі.
Коли входиш у Святі Врата Успенської Почаївської лаври, то коліна й душа самі схиляються у земному поклоні. Дев’ять століть! Вже дев’ять століть неперервно підносяться молитви ченців Почаєва із Святої Гори, що її Божа Матір, подібно до Афону, благословила для іночеського життя. Преподобний Мефодій та києво-печерські іноки, які прийшли на Волинь після захоплення Києва Батиєм, приносять суворий аскетичний дух преподобних Антонія та Феодосія Печерських, Як промислительно Господь за молитв Своєї Пречистої Матері вирощує вселенське древо Православ’я: Афонські лаври – Лядівський Усікновенський скельний монастир – Успенська Києво-Печерська лавра – Успенська Почаївська лавра. Монахи яких ще і ще створюють нові обителі та храми і які ще тоді на ділі пізнали шлях спасіння та вказали його іншим: смирення, повний послух волі Божій, любов до Господа та до ближнього свого як до самого себе, щира молитва до теплої Заступниці світу холодного та угодників Божих.
Рання літургія в Успенському соборі …Опускається ікона Пресвятої Богородиці із Предвічним Сином…Вони чекають на нас, на наші очищені покаянням розкриті душі та серця, чують найсокровенніше у них … Що сказати, про що молитись? «Господи, прости й помилуй! Пресвята Богородице, помолись та захисти!» – чується з уст убілених сивиною старців та діток, незвично притихлих. Цю мить близькості до Богородиці із Господом, ніби у мить Різдва, кожен збереже у своїй душі, немов коштовність, міряючи по ній усе подальше життя.
Молитва у мощей преподобних Іова та Амфілохія Почаївських – розмова із духоносними старцями, що, ставши святими, теж хочуть бачити нас поряд у Царстві Небесному. Хоч раз приїхавши до них, ми матимемо їх духовну опіку й молитву впродовж життя й на Страшному Суді тепле заступництво. Це родство по духу відчувалось і на монашеському кладовищі, де кожен з прочан відвідав могилки своїх духівників – схіархимандритів Феодосія (Орлова), Димитрія (Шевкеника), Лазаря (Довганя).
Газетних шпальт мало для розповіді про подальше паломництво – ми молились у Свято-Духівському скиту Почаївської лаври, могилі новомученика, ієрея Петра Боярського. Де б не були – всюди відчувалась благодать Божа і милість на тих, хто живе за заповідями Його, смиренно приймаючи життєві випробування. А яким був Божий світ одразу по створенні, ми відчули у зоокуточку (якщо можна так сказати) скиту: у відгородженому великому вольєрі поряд паслися, відпочивали, гралися олені, козулі, віслючок і архари, лебеді й павичі, цесарки й страуси, коні, довірливо підходячи до людей та схиляючи голівки для погладжування. Наші п’ятеро маленьких прочан із зусиллям вийшли з цього монастирського Едему.
Ми поверталися додому… І ще одним Божим дарунком для нас було усвідомлення, що мирська суєта не замутить людські душі, не перерветься монашеське життя на горі Почаївській: відвідати рідних їхали підлітки 13-ти й 14-ти років із Барського району, що під час літніх канікул несли послух у просфорні монастиря та мають на меті стати студентами Почаївської семінарії. З сумом вони дивились на почаївські собори, показали й вікна своєї келії, запевнили, що 32-градусна спека у просфорні абсолютно не помічається та, погостивши удома, весь серпень знову з радістю насолоджуватимуться послушничеством та чекати омріяного часу вступу до семінарії, а там, можливо, і в число братії.
Святитель Іоанн Златоуст недаремно сказав: «Побувавши у храмині, де вариться миро, не можна не вийти із нього не благоуханним».Богом вибрана, Богом та Богородицею, молитвами святих збережена, прославлена у своїх святинях сяє дивною красою Почаївська свята гора. І послужить вона джерелом світла духовної радості й просвітлення для наших нащадків, як слугувала нашим праотцям та слугує нам тепер.
Тетяна СІЧКО, прихожанка Спасо-Преображенського храму с. Балки
